Одна моя подруга, якось зізналась, що кожен раз в дитинстві, як на неї сварилась її мама, вона в думках уявляла, як ставши дорослою вирушає у дуже цікаве життя, а її мама залишається в старому байковому халаті зі своїм нудним життям, бігудями в волоссі і вічним невдоволенням.

• І що ти думаєш, я виросла, життя у мене наче цікаве, та ось тепер я, в пориві гніву, сварюсь тими ж словами на свого сина, що й моя мама колись на мене. Я люблю свою маму, але я просто не розумію чому і коли я встигла стати вічно невдоволеною і бурчухою.

Не те щоб вона почала краще розуміти свою маму, ні, але в певний момент подруга зрозуміла, що той шаблон в якому вона росла – спрацював. Так не має бути, щось потрібно міняти, але як?

Коли в мене народилась перша дитина, я аж ніяк не розраховувала стикнутись з немовлям, що вічно плаче і яке не злазить з мене днями і ночами. В моїй уяві існувала думка, що немовлята, це завжди солодкі рожевопопі симпатюлі, які те і роблять, що їдять і сплять. Але реальність мене шокувала в прямому сенсі, не виправдавши зовсім моїх очікувань. Мені довелось деякий час шукати в собі справжню маму, гармонійну жінку, яка зможе реалізуватись в кар`єрі і насолодитись материнством одночасно. Мені довелось витісняти усі стереотипи, які існували в моїй голові з дитинства. Ми всі родом звідти, у нас у всіх є “ти повинна” чи “повинен”, “ти не така”, “не можна” і надто багато “треба”. Прийняти себе і всі свої ролі, ось, що так важливо зробити.

Що вдалось зробити мені? Я поділюсь своїм досвідом.

Залежність від чужої думки і оцінки – це, мабуть, головна причина нашої нелюбові і неприйняття. Як же позбавитися від нав’язаного нам ззовні сприйняття себе і полюбити власне “Я”?

Важливо розуміти чи приймаю я своє тіло і приймати свою зовнішність. Зовнішній вигляд найчастіше стає об`єктом порівнянь і зауважень. А якщо ти мама щойно народженного малюка, то твоє тіло дещо видозмінюється. Ти не стаєш некрасивішою, але ти вже під впливом стереотипів. Клінічні психологи кажуть, що зовнішність найчастіший чинник самооцінки. Але часто сприйняття власного тіла нав`язане суспільством і трендами, що не має нічого спільного з реальністю.

Сприйняття власного розуму та інтелекту. Існує думка, що жінка в декреті випадає з інтелектуальної діяльності та розвитку, бо банально немає часу. Я вам скажу, що більших дурниць я не чула. Так, дещо зменшуються темпи, але ж погодьтесь, наскільки прокачується багатозадачність, тайм-менеджмент, стресостійкість. Мені жодна робота не підтягнула ці навички, так, як моє материнство.

Ми часто недооцінюємо себе. “Мене люблять і цінують настільки, наскільки я люблю і ціную себе”. Ця фраза має бути гаслом в нашому житті. Погодьтесь, якщо ми навіть з температурою готуємо борщ, сервіруємо стіл, бо прийде коханий з роботи. То звідки з`являться співчуття і переживання в наш бік якщо своїми діями ми кажемо всім, що “для мене це ок і це норма і взагалі нічого страшного, що  я зараз вмираю, у мене ж 9 життів”. Ні, любі мої, ми не коти. І другої себе ми не маємо. Дійте виходячи зі своїх внутрішніх спонукань. Тоді не буде відчуття, що робили що-небудь не зі своєї волі. Поважайте свої думки, бажання і мрії. Говоріть і робіть те, що вважаєте за потрібне. При цьому, звичайно, не порушуючи інтереси інших.

Таня Косторна