Останнім часом про емоційний інтелект говорять дуже багато. Безліч досліджень в цьому напрямку відкривають людям розуміння таких важливих в житті емоцій та їхній вплив на комінукативні взаємини, побудову ефективних команд в бізнесі та адекватних відносин в сім`ї.

Чим же ж все ж таки нерозуміння і утискання власних емоцій може для нас обернутись. Спробую пояснити на прикладах.

У мене була знайома вчителька. Прекрасна і врівноважена вчителька початкової школи. Ніколи не кричала, не сварилась, завжди згладжувала конфлікти батьків, конфлікти дітей. Правда, кожну ситуацію вона проживала в собі. Вона хворіла, важко хворіла.

У мене є подруга. Вона прекрасна, правда вона так не вважає. Все її життя це суцільний стрес і суцільне приховування емоцій. Вона їх успішно заїдає тістечками, бутербродами.

У мене є колега, щоб не трапилось на роботі – вона спокійна і незворушна. Правда вона гризе нігті і має гастрит. Вона ніколи не виявляє своїх переживань.

У мене є сусідка, вона чудова мама і дружина. Вона неймовірно терпляча. Зціплює зуби і терпляче, крізь біль у спині, миє підлогу, бо діткам потрібна чистота, готує вечерю з температурою 39, бо чоловік прийде голодним з роботи.

Вона справді чудова і ніколи не висловлює невдоволення і радості, між іншим, теж. От тільки в свої 32 виглядає на 40 років.

Як думаєте, що між цими людьми спільного?

Невміння висловлювати свої почуття, виражати свої емоції, приховування в собі почуттів – ми всі це робимо.

Так історично склалось, що нас не вчили ні розумінню своїх почуттів, ні їхнім проявам. “Сіли-встали-підрівнялись-позакривали роти” цей директивний метод виховання, який зачепив мільйони вже зараз дорослих, не лише в родинах, а й в освітній системі. І як наслідок – безліч зрілих за паспортом, але не здатних ані окреслити власні рамки, ані поважати чужі, з викривленим сприйняттям власних почуттів, практично з повною відсутністю емоційного інтелекту, з навичкою знецінення всіх і всього, включно з собою.

Наші емоції і почуття це частина нас. І коли нам сумно і ми хочемо плакати, а з раннього віку чуємо “хлопці не плачуть”, то таки не плачемо. Але наше тіло шукає шляхи викиду цього суму/гніву/розпачу/любові/розчарування і знаходить в нашому організмі місце найрізноманітнішим хворобам.

Що з цим робити? Скажу, що з цим можна працювати і вчитись екологічно виражати гнів, проживати стрес, переживати сум, втрату, біль, дозволяти собі радіти.

 

Хочу порадити вам кілька книг, які допоможуть зрозуміти природу емоцій.

-> “Емоційний інтелект” Деніел Гоулдмен.

-> “Емоційна гнучкість. Як навчитись радіти змінам і отримувати задоволення від роботи і життя”, Сьюзан Девід.

-> “Емоційний інтелект керівника. Як розвивати і використовувати 4 базових навика емоціонального лідерства», Девід Карузо, Пітер Саловей.

-> “Сила емпатії. Ключ до конструктивного спілкування і успішних переговорів”, Донні Ебенштейн.

 

Інна Кіт